Обставини справи:

Особа оскаржила наказ про звільнення її з посади провідного бухгалтера згідно п.4 ст.40 КЗпП України (за прогул без поважних причин).

Позивачка зазначала, що рішенням апеляційного суду був скасований наказ відповідача про звільнення її за прогул та поновлено її на займаній посаді. Вона на початку робочого дня з’явилася до заводу для здійснення своїх посадових обов’язків. Позивачка була допущена до приміщення заводу та в кабінет бухгалтерії, де перебувала весь робочий день. Однак згодом її не було допущено до робочого місця, проте її завели у пусту кімнату, де стояв лише стіл та стілець. Дане приміщення було холодним та сирим, що унеможливлювало її перебування у ньому без шкоди її здоров’ю. А наказ про поновлення її на роботі їй вручений не був, а також не було роз’яснено відповідно до вимог закону її права та обов’язки, не проінформовано під розписку про умови праці, не ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку, не забезпечено робоче місце необхідними для роботи засобами.

Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Суди зазначили, що позивачка була достеменно обізнана про її поновлення на роботі, але при цьому вона допустила порушення трудової дисципліни, оскільки тривалий час не з’являлася на робочому місці після поновлення та не повідомляла відповідача про причини відсутності на роботі, що свідчить про вчинення позивачкою дисциплінарного проступку – прогулу без поважних причин та, відповідно, вказує на законність її звільнення з цих підстав, відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду:

Касаційний цивільний суд (постанова Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.06.2020р. у справі №401/3386/17) також не знайшов підстав для задоволення позовних вимог.

Так, суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до ч.5 ст.235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У п.34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснено, що відповідно до правил ст.24 КЗпП України рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відповідно до ч.2 ст.65 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Суди встановили, що на виконання рішення суду відповідачем було видано наказ про поновлення позивачки на роботі та у п.4 такого наказу було зазначено про необхідність подання позивачкою її трудової книжки для внесення відповідних записів. Даний наказ позивачка отримала поштою, однак на роботу не з’явилася та не надала відповідачу трудову книжку, що підтверджено доказами у справі та не заперечувалося представниками позивачки при розгляді справи.

Суд касаційної інстанції зауважив, що невнесення відповідного запису до трудової книжки позивачки не вказує на протилежне, оскільки в даному випадку відсутність відповідного запису у трудовій книжці є наслідком бездіяльності позивачки, яка не надала трудову книжку відповідачу, а відсутність такого запису не може вказувати на непоновлення її на роботі.

А зазначені представниками позивачки причини невиходу на роботу (робоче місце не було забезпечено належним для посади позивачки інвентарем) визнані судами неповажними, оскільки в п.3 наказу про поновлення позивачки на роботі чітко визначено її робоче місце і доказів невідповідності його певним санітарним або іншим нормам організації праці позивачкою до суду не надано.

Крім того, касаційний суд не взяв до уваги посилання позивачки щодо того, що вона не була поновлена роботі в рамках примусового виконання рішення суду державним виконавцем, оскільки в даному випадку відповідачем було добровільно виконано рішення суду, зокрема, в частині поновлення позивачки на роботі шляхом винесення відповідного наказу, що узгоджується з вимогами ст.24 КЗпП України та ст.65 Закону України «Про виконавче провадження».