ПРО ЗВЕРНЕННЯ ОСІБ ІЗ ЗАЯВАМИ ПРО РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ ДО НАЦІОНАЛЬНОГО СУДУ ТА ДО ІНОЗЕМНОГО СУДУ
Позивач звернувся до районного суду м.Одеси з позовною заявою про розірвання шлюбу, яка була задоволена судом першої інстанції. Суд першої інстанції виходив з того, що подальше спільне подружнє життя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін. Суд також врахував, що відповідачка висловила намір розірвати шлюб, зареєстрований з позивачем та подала до суду першої інстанції м.Марселя (Франція), за місцем фактичного проживання, клопотання про розірвання шлюбу.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та залишив позов без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст.257 ЦПК України. Апеляційний суд зазначив, що відповідачка звернулась із клопотанням до суду м.Марселя (Франція) про розірвання шлюбу на підставі ст.251 Цивільного кодексу Франції та суд прийняв до розгляду справу про розлучення сторін.
Позивач з рішенням суду апеляційної інстанції не погодився і подав касаційну скаргу. У касаційній скарзі позивач зазначив про те, що він не був обізнаний про звернення відповідачки з клопотанням про розлучення до суду м.Марсель (Франція), а французький суд не має права розглядати позов про розірвання шлюбу, укладеного між сторонами, оскільки вони є громадянами України та вступали в шлюб на території України, на території України мають спільне рухоме майно.
Верховний Суд не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.10.2020р. у справі №523/4522/18 зазначено, що згідно з п.4 ч.1 ст.257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Суд касаційної інстанції роз’яснив, що необхідна наявність водночас трьох складових: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
Верховний Суд вказав, що встановивши, що вимоги відповідачки у поданому нею до суду Франції клопотанні в частині розірвання шлюбу та вимоги позивача у позові, поданому до районного суду м.Одеси є тотожними, спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для залишення позову без розгляду.
Також Верховний Суд відхилив посилання позивача на те, що відповідачка подала до суду Франції лише клопотання, а не позовну заяву про розірвання шлюбу, що не може бути підставою для залишення позову у цій справі без розгляду. Суд касаційної інстанції зазначив, що за законодавством Франції (зокрема ст.251, 252, 255 ЦК Франції та ст.1110-1111 ЦПК Франції) процедура розірвання шлюбу складається з двох етапів. Так, при подачі до суду клопотання про розірвання шлюбу суд розпочинає розгляд справи та застосовує тимчасові (забезпечувальні) заходи зокрема щодо спільного майна подружжя, сплати аліментів, визначення місця проживання дитини тощо, після врегулювання яких і ухвалення постанови про непримирення, судом вирішується питання про розірвання шлюбу. Вказані етапи взаємопов’язані та разом складають єдину процедуру розірвання шлюбу.