Мати малолітніх дітей звернулася до суду з позовом, в якому просила визначити місце проживання малолітніх дітей із нею. Так, позивачка зазначала, що після розірвання шлюбу відповідач почав агресивно себе поводити стосовно неї та дітей, провокує сварки, вживає нецензурну лайку, наносив їй тілесні ушкодження. Все вищезазначене відбувається в присутності дітей, тому позивачка неодноразово зверталася за допомогою до поліції із заявою про домашнє насильство. На даний час, позивачка з дітьми проживають разом за однією адресою з відповідачем, але відповідач намагається позбавити її права проживати у будинку разом з дітьми, чим наносить їхнім дітям психологічну травму.

Орган опіки та піклування дійшов висновку, що на даний час не видається можливим визначення місця проживання малолітніх дітей, у зв’язку з тим, що діти разом з батьком та матір’ю проживають в одному будинку та знаходяться на утриманні та вихованні обох батьків.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд виходив з того, що малолітні діти проживають в одному будинку разом з батьком та матір’ю, знаходяться на утриманні та вихованні обох батьків, за згодою батьків діти проживають разом з ними, відомостей про те, що позивачка на даний час проживає окремо або бажає змінити своє місце проживання матеріали справи не містять.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та позов задовольнив. Суд зазначив, що після розірвання шлюбу сторони продовжують проживати в одному будинку, тобто практично мають однакові належні матеріально-побутові умови, однак батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дітей та забезпечити належне доброзичливе спілкування дітей з обома батьками. Врахувавши думку малолітніх дітей апеляційний суд дійшов висновку про визначення місця проживання малолітніх дітей разом із матір’ю. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що висновок органу опіки та піклування не вмотивований належним чином, суперечить дійсним обставинам справи, не відповідає інтересам дітей, а тому не може бути врахований при ухваленні рішення в цій справі.

Суд касаційної інстанції погодився з таким вирішенням спору апеляційним судом. Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.03.2021р. у справі №228/39/20 було зазначено наступне:

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (у т.ч. в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов’язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Проживання батьків за однією адресою не є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини (дітей) разом з одним із них.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд встановивши, що фактично шлюбні відносини між сторонами припинені, спільне господарство не ведеться, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.