Позивач просив суд внести зміни у свідоцтва про право на спадщину за законом та визнати право власності на нерухоме майно. При цьому позивач вказував, що в технічній документації на житловий будинок під літ.В-1 зазначено як складову частину житлового домоволодіння. Проте, будинок під літ.В-1 було побудовано батьком позивача за власні кошти та на підставі рішення міської ради депутатів трудящих, а тому він не може бути об‘єктом спільної власності та жодним чином впливати на розмір часток у домоволодінні.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач обрав невірний спосіб захисту. Так, суд першої інстанції зазначив, що внесення змін до належних позивачу свідоцтв про право на спадщину за законом не призведе до очікуваного позивачем результату, а саме реєстрації житлового будинку під літ.В-1, оскільки запис про даний будинок залишається в свідоцтві про право на спадщину за заповітом, належному відповідачу, який позивачем не оспорюється.

Апеляційний суд змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції. Так, суд апеляційної інстанції вказав на те, що правила ст.1300 ЦК України врегульовують можливість внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за умов відсутності спору між спадкоємцями. Якщо спору між спадкоємцями не існує, то питання про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину вирішує нотаріус за місцем відкриття спадщини за згодою всіх спадкоємців, що прийняли спадщину. У випадку ж відсутності такої згоди, тобто, за наявності спору, питання про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину на вимогу одного із спадкоємців вирішується судом. Оскільки позивач вимог до спадкоємців померлого не заявляв, а сама по собі вимога про виключення майна зі складу спадкового майна, на яке видано свідоцтво про право власності на спадщину, не є підставою для внесення змін до такого свідоцтва.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.09.2021р. у справі №274/1166/19 було відмовлено у задоволенні касаційної скарги позивача, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій були залишені без змін. Верховний Суд звернув увагу на те, що фактично позовні вимоги особи зводяться до виключення житлового будинку літ.«В-1» зі складу майна, яке залишилося після смерті батьків позивача. Верховний Суд вказав, що застосування ст.1300 ЦК України можливе у випадку, коли після видачі свідоцтв про право на спадщину з'являться інші спадкоємці.

Оскільки виключення майна із складу спадкового майна, на яке видано свідоцтво про право на спадщину, не є підставою для внесення змін у свідоцтво про право на спадщину за законом у розумінні ст.1300 ЦК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди вірно відмовили в задоволенні позовних вимог про внесення змін у свідоцтво про право на спадщину та похідної вимоги про визнання права власності.