ПРО ТЕРИТОРІАЛЬНУ ПІДСУДНІСТЬ СПРАВ ПРО СТЯГНЕННЯ ПЛАТИ ЗА КОРИСТУВАННЯ НЕРУХОМИМ МАЙНОМ
У справі №911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду розглянула питання про те, чи поширюються правила територіальної підсудності спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, на спори, предметом яких є грошові кошти в межах розрахунку за таке майно, чи їх предметом має бути нерухоме майно безпосередньо.
Зазначене питання постало у зв’язку з наявністю неоднакової практики вирішення подібних спорів касаційними судами цивільної та господарської юрисдикцій, незважаючи на однакове процесуальне регулювання таких правовідносин.
Так, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважаючи за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі №640/16548/16-ц. На думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна (ч.3 ст.30 ГПК України), не відносяться спори, предметом яких є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов’язань за договором, тому до таких позовів застосовуються загальні правила підсудності (ст.27 ГПК України).
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у згаданій постанові виклав протилежний висновок, згідно з яким до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна.
Крім того, у постановах від 25.02.2018р. у справі №201/12876/17, від 11.07.2019р. у справі №462/7217/18 (предмет спору в цій справі стосувався, зокрема, договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновків про розгляд відповідних справ за правилами виключної підсудності судом за місцезнаходженням майна. В іншій постанові від 27.03.2019р. у справі №646/8916/17 (спір про визнання недійсним договору дарування квартири) цей суд зазначив про те, що позови, які виникають з приводу нерухомого майна, – це позови, пов’язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому всі позови у спорах, які є наслідком правовідносин, пов’язаних з обігом нерухомого майна, повинні бути пред’явлені до суду за місцем знаходження цього майна.
У постанові від 16.02.2021р. у справі №911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду визначила, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у ч.3 ст.30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов’язків, що пов’язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов’язково виступає як безпосередній об’єкт спірних правовідносин.
Позиція Великої Палати Верховного Суду ґрунтується, зокрема, на висновку про те, що, враховуючи аналіз змін у законодавчому регулюванні та лексичне тлумачення поняття, виключна підсудність справ застосовується до відповідних правовідносин загалом, а не щодо їх окремих складових.
Тому на спори, предметом яких є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов’язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми ч.3 ст.30 ГПК України.
З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків про відсутність підстав для відступу від правових позицій, викладених Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у вказаних вище постановах.