Вироком суду двох осіб було засуджено за ч.3 ст.186 КК України. У касаційній скарзі на вирок суду один із засуджених зазначав те, що в обвинувальному акті та у вироку місцевого суду не зазначено чітку назву закону України про кримінальну відповідальність, тому йому незрозуміле обвинувачення.

Верховний Суд (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 17.09.2020р. у справі №199/6058/18) такі аргументи засудженого відхилив.

Суд касаційної інстанції зазначив, що фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, адже містить виклад тих протиправних дій, які інкримінуються особі. Із матеріалів провадження вбачається, що в обвинувальному акті доступно та конкретно, із посиланням на норму закону викладено фактичні обставини, які в своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу інкримінованого особі кримінального правопорушення, що у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Також і у вироку місцевого та в ухвалі апеляційного судів зазначено формулювання обвинувачення, визнаного судами доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, а також статтю (частину статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнано особу.

Верховний Суд звернув увагу на те, що в ході судового розгляду справи після оголошення прокурором обвинувального акту суд у відповідності до вимог ст.348 КПК України роз’яснив особі суть обвинувачення і запитав, чи зрозуміле воно їй, на що остання чітко повідомила, що суть обвинувачення їй зрозуміла, це підтверджується аудіозаписом судового засідання.

Що стосується посилань засудженого на вживання в обвинувальному акті та судових рішеннях скорочень назви Кримінального кодексу України, то суд касаційної інстанції зазначив, що Український правопис, яким встановлено загальноприйняті і загальнообов’язкові правила щодо способів передачі мови на письмі, дозволяє вживати скорочені назви – абревіатури. Державним стандартом України скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі (ДСТУ) визначені загальні вимоги та правила скорочення.