ПРО СКОРОЧЕННЯ СТРОКУ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРО ВИВІЛЬНЕННЯ
Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позивач зазначав, що його було звільнено у зв’язку зі скороченням чисельності працівників, відповідно до п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (далі – «КЗпП»). Позивач, серед іншого, зазначав про те, що всупереч ч.3 ст.492 КЗпП роботодавцем не було запропоновано йому всіх наявних у штатному розписі вакантних посад, які він міг би зайняти, зокрема, і в новоутворених підрозділах, які відкривалися з огляду на зміни в штатному розписі.
Суд першої інстанції задовольнив позов, оскільки, на думку суду, звільнення позивача на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП було здійснено без дотриманням порядку, визначеного ст.42, 43, 492, 252 КЗпП.
Апеляційний суд дійшов протилежного висновку та зазначив, що позивач сам погодився на звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП до спливу двомісячного строку, визначеного ст.492 КЗпП. Так, судами було встановлено, що позивач був попереджений про наступне вивільнення, відмовився від запропонованої посади та до закінчення строку попередження подав заяву про скорочення цього строку і просив звільнити його у визначену ним дату.
Позивач оскаржив постанову апеляційного суду та посилався на те, що він не ініціював своє звільнення та не висловлював згоди на звільнення з роботи, а лише просив зменшити термін попередження про звільнення, ініційоване роботодавцем.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (постанова від 08.07.2020р. у справі №569/17130/17) не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги позивача.
Суд касаційної інстанції зазначив, що згідно із ст.492 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівнику іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі чи організації. До закінчення двомісячного строку вказаного попередження звільнення працівника з ініціативи роботодавця не допускається.
Суд касаційної інстанції зауважив, що якщо сам працівник виявить бажання бути звільненим раніше, до закінчення строку попередження, роботодавець може здійснити звільнення за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП у строк, про який просить працівник.
Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги позивача про порушення роботодавцем вимог ст.42, 492 КЗпП, оскільки обов’язок по працевлаштуванню працівника покладається на роботодавця протягом усього строку попередження про вивільнення, а позивач, подавши відповідну заяву про скорочення такого строку, виявив свою волю на припинення трудового договору за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП.
Суд касаційної інстанції наголосив, що звертаючись до роботодавця із заявою щодо скорочення строку попередження про звільнення, позивач мав зважати на правові наслідки подання такої заяви. А судами не було встановлено обставин, які б підтверджували доводи позивача про те, що вказана заява написана ним внаслідок психологічного тиску з боку роботодавця.
