Особа обвинувачувалася органами досудового розслідування у тому, що умисно шляхом обману до управління соціального захисту населення подала заяву про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім’ї та декларацію про доходи і майновий стан сім’ї, в яку власноручно внесла неправдиву інформацію щодо відсутності у неї зареєстрованих на праві власності квартири (загальною площею 98,7м²) та житлового будинку (загальною площею 171,2м²).

Суд першої інстанції визнав особу невинною у пред’явленому обвинуваченні та виправдав через відсутність в її діях складів злочинів, передбачених ч.1 ст.190, ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України.

Апеляційний суд вирок місцевого суду в частині виправдання особи за ч.1 ст.190 КК України скасував і ухвалив новий, яким особу визнав винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України. Обґрунтовуючи прийняте рішення суд апеляційної інстанції зазначив, що право особи на отримання соціальної допомоги з інших підстав, аніж ті, що слугували приводом для нарахування грошових коштів як малозабезпеченій сім’ї, не може свідчити про відсутність в її діях складу злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, та спростовувати спрямованість умислу на безпідставне отримання такої допомоги.

У касаційній скарзі захисник вказував на те, що апеляційний суд належним чином не врахував положень Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям, згідно з яким контроль за правильністю призначення та виплати соціальної допомоги покладено на орган соціального захисту населення безпосередньо або через соціальних інспекторів, а тому, на думку скаржника, належне виконання працівниками покладеного на них обов’язку призвело б до відмови особі у виплаті соціальної допомоги та як наслідок відсутність підстав до притягнення до кримінальної відповідальності. Крім того, захисник зазначав, що, визнаючи доведеним обвинувачення за ч.1 ст.190 КК України, суд апеляційної інстанції допустився помилкових тверджень щодо способу заволодіння чужим майном шляхом подачі неправдивих відомостей щодо майнового стану, враховуючи, що в цій частині особу виправдано за відсутністю в її діях складу злочинів, передбачених ч.1, 4 ст.358 КК України.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 07.12.2020р. у справі №672/271/17 касаційну скаргу захисника було задоволено частково, скасовано вирок апеляційного суду і призначено новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що правильність правової оцінки поведінки особи, котра отримує матеріальну допомогу, не маючи за законом для цього права, безпосередньо залежить від належного з’ясування наявності елементів складу злочину шахрайства. Неповідомлення (незазначення) відомостей про наявність нерухомого майна як спосіб отримання соціальних виплат (допомоги) є одним із різновидів обману, що характеризується документальною (письмовою) формою та проявляється через пасивну поведінку особи, котра не повідомляє обов’язкової за законом інформації. У той же час під час розгляду кримінального провадження судами слід з’ясовувати питання чи мала винна особа право на соціальну допомогу на іншій, ніж зазначеній у її заяві, підставі. Факт наявності у особи права на отримання соціальної допомоги на інших підставах свідчить про порушення нею порядку оформлення документів (елемент складу цивільно-правого делікту), а вчинені нею дії у такому випадку не можуть розцінюватися як шахрайство. За таких обставин діяння особи не містить всіх елементів (ознак) складу злочину шахрайства, а тому обвинувальний вирок не може вважатися обґрунтованим.