Заявник звернувся до суду зі скаргою на дії начальника районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції (далі – «РВДВС ГТУЮ») та зазначав, що у провадженні РВДВС ГТУЮ знаходиться виконавчий лист про стягнення з нього аліментів на утримання дочки у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходів щомісячно.

Скарга обґрунтована тим, що заявник у порядку спадкування за законом, після померлої матері набув право власності на 1/2 частку квартири, інша 1/2 частка квартири належала йому відповідно до свідоцтва про право власності на житло, яку він згодом продав за 964 920грн., що еквівалентно 34 000 доларів США.

За результатом розгляду заяви стягувача про проведення перерахунку аліментів з урахуванням доходу, отриманого боржником від відчуження нерухомого майна, начальником РВДВС ГТУЮ було включено до доходів, з яких утримуються аліменти, вартість продажу заявником вказаної вище квартири, що призвело до виникнення у нього заборгованості зі сплати аліментів, яка склала 241 230грн. (1/4 частина від 964 920грн.).

Заявник вважав, що державний виконавець при визначенні розміру аліментів необґрунтовано включив до його доходів грошові кошти, отримані від продажу квартири та просив суд визнати неправомірними дії начальника РВДВС ГТУЮ.

Суд першої інстанції задовольнив скаргу заявника. Так, суд зазначив, що за своєю економічною суттю дохід від продажу нерухомого майна не є «заробітком», а є виручкою, тобто різницею між вартістю майна при його набутті та після його продажу. Кошти від продажу майна у розумінні статті 195 Сімейного кодексу України не є фактичним заробітком платника аліментів, а є майном, яке до продажу мало вираз квартири, а після продажу – її грошовий еквівалент, а тому за наслідками продажу зазначеного нерухомого майна платник аліментів не отримав заробітку/доходу.

Суд апеляційної інстанції дійшов іншого висновку та у задоволенні скарги відмовив. Так, апеляційний суд вказав на те, що системний аналіз положень Переліку видів доходів, які враховуються при визначення розміру аліментів дає підстави дійти висновку, що до поняття «заробітку» включаються і виплати, які не є заробітною платою, зокрема, доходи від підприємницької діяльності, а тому має більш широке тлумачення, ніж виплати, що виплачуються у межах трудових відносин. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток», у контексті положень зазначеного Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, може розумітися як визнання цих понять синонімами. А тому апеляційний суд дійшов висновку, що нарахування аліментів з отриманих боржником доходів, у тому числі виручених від продажу нерухомого майна, відповідає нормам чинного законодавства України.

Постановою Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25.01.2021р. у справі № 758/10761/13-ц було задоволено касаційну скаргу заявника-платника аліментів, постанову суду апеляційної інстанції було скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі.

Так, Верховний Суд зазначив, що доходи боржника, які звільнені від оподаткування, не належать до бази відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, які підлягають стягненню у виконавчому провадженні.

Верховний Суд зауважив, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб’єкт приватного права безумовно спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів по депозитам, орендна плата тощо).

Суд касаційної інстанції роз’яснив, що лише той дохід, який збільшує майно платника аліментів, якщо тільки він прямо не звільнений від цього Переліком видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, має враховуватись під час визначення розміру аліментів.

Натомість, грошовий дохід, який є просто еквівалентом відчуженого платником аліментів майна, не повинен враховуватись під час визначення розміру аліментів.

Верховний Суд дійшов висновку, що виручення боржником грошових коштів від продажу нерухомого майна в обмін на передачу покупцю права власності на зазначене нерухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів, а є грошовим еквівалентом вартості цього майна до його продажу та не є видом заробітку (доходу), з якого стягуються аліментні платежі, у розумінні Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.