16.06.2020р. Великою Палатою Верховного Суду (далі – «ВП ВС») було ухвалено постанову у справі №145/2047/16-ц за позовом Особа_1 до селянського фермерського господарства «ТЕРРА» про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, з посиланням позивача на непідписання договорів та, відповідно, непогодження їх умов, в якій ВП ВС було сформульовано кілька суттєвих правових висновків, найважливішим з яких є висновок про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 22.04.2015р. у справі №6-48цс15, із тих мотивів, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено (не підписано)), не підлягає визнанню недійсним.

За таких умов ВП ВС дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договорів, оскільки цей спосіб захисту є неефективним. Натомість ефективним способом захисту права, в контексті фактичних обставин справи №145/2047/16-ц, на думку ВС ВП, є усунення перешкод у користуванні належним власнику майном, тобто негаторний позов.

Таким чином, зі змісту вказаної правової позиції ВП ВС вбачається, що залежно від фактичних обставин справи належними способами захисту прав власника майна, що є предметом неукладеного (непідписаного) договору, слід розглядати звернення з позовом про усунення перешкод у користуванні належним йому майном, або про повернення такого майна як безпідставно набутого.

Також варто зауважити, що після формування ВП ВС зазначеного правового висновку щодо належного способу захисту прав особи, яка наполягає на непідписанні договору, Верховний Суд притримується цього висновку під час розгляду справ, що мають подібний предмет та фактичні обставини.

Слід зазначити, що для особи, яка зіткнулась із контрагентом, який, як виявилося, не підписував договір, не вкрай важливо, чи буде цей договір визнано недійсним або неукладеним, адже наслідок такої ситуації один – повернення отриманого за договором.