Позивач звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу та про стягнення аліментів на утримання дитини.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково, зокрема, стягнув з відповідача аліменти на утримання малолітньої дитини у розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Задовольняючи вимоги щодо стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, суд виходив з того, що обов’язки батьків утримувати дитину є однаковими. Присуджуючи розмір аліментів, суд виходив з принципів розумності та справедливості, врахував матеріальне становище сторін, наявність у відповідача на утриманні інших осіб.

Апеляційний суд у задоволенні позову відмовив. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, апеляційний суд виходив з того, що наявні правові підстави для звільнення батька від обов’язку утримувати дитину, оскільки дохід дитини набагато перевищує дохід відповідача і забезпечує повністю її потреби, а також з підстав наявності у власності малолітньої дитини квартири, що була подарована їй відповідачем.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.05.2020р. у справі №712/4702/19) скасував постанову апеляційного суду в частині вирішення спору про присудження аліментів на утримання дитини та залишив в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Так, суд касаційної інстанції зазначив, що згідно з ч.1 та ч.2 ст.190 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується. Право власності на нерухоме майно за таким договором виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. У разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов’язується самостійно утримувати її.

Суд касаційної інстанції роз’яснив, що положення зазначеної статті застосовуються виключно з метою припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно.

Верховний Суд зауважив, що матеріали справи не містять належні та допустимі докази того, що відповідач подарував квартиру своїй дитині в рахунок саме аліментних платежів або з метою припинення права на аліменти для дитини.

Колегія суддів звернула увагу, що надання малолітній дитині матеріальної допомоги у добровільному порядку є правом батька та не звільняє його від обов’язку утримувати дитину. Крім того, квартира була подарована доньці під час сумісного проживання сторін разом із дитиною однією сім’єю.

Відповідно до ст.188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.

Також суд касаційної інстанції зазначив, що суду не надані належні та допустимі докази на підтвердження того, що дохід дитини набагато перевищує дохід відповідача і забезпечує повністю потреби доньки. А твердження відповідача про те, що дохід дитини є достатнім для повного забезпечення її потреб, є припущенням, яке не доведено жодними доказами.