ПРО НАДАННЯ ДОЗВОЛУ НА ВИЇЗД ДИТИНИ ЗА КОРДОН БЕЗ ЗГОДИ БАТЬКА, ЯКЩО ДИТИНА ВЖЕ ПРОЖИВАЄ ЗА КОРДОНОМ

Позивачка звернулася до суду із позовом про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька. При цьому на момент звернення з позовом позивачка разом із чоловіком та дочкою проживала в Португальській Республіці через хворобу чоловіка. Позивачка вказувала, що її донька ходить там до школи та до спортивної школи з синхронного плавання, відтак, на її думку, дитина має всі необхідні умови для повноцінного розвитку, вона має можливість оздоровити дочку в морській кліматичній зоні, яка є надзвичайно сприятливою для дітей такого віку.

При цьому відповідач без вагомих причин відмовляється надати згоду на виїзд дитини за кордон, а також згоду на виготовлення дитині документу для виїзду за кордон, що позбавляє її можливості приїхати в Україну, так як за відсутності вказаного дозволу не зможе назад в’їхати до Португальської Республіки, де проходить лікування її чоловік.

Суди першої інстанції дійшли висновку про часткове задоволення позовних вимог. Так, суд визнав протиправною відмову відповідача у наданні згоди неповнолітній на виготовлення паспорта громадянина України на виїзд за кордон та надав неповнолітній дозвіл на виготовлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон. В задоволенні інших позовних вимог судом першої інстанції було відмовлено. Суд зазначив, що виготовлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон гарантоване Конституцією і не може бути обмеженим, а щодо вимог про надання дозволу на виїзд за кордон дитини, то чинним законодавством передбачено можливість вирішувати у судовому порядку питання про надання дозволу на виїзд за кордон дитини без згоди та супроводу одного з батьків (одноразовий), однак із визначенням періоду його початку і закінчення, який при прийнятті рішення про надання такого дозволу суд має зазначати відповідно до наданих позивачем документів. Такі поїздки можуть мати разовий характер з певним часовим проміжком перебування у відповідній державі, однак відповідно до позовних вимог позивачкою не зазначено конкретний проміжок часу, протягом якого дитина має знаходитись за межами України, а саме в Португальській Республіці.

Суд апеляційної інстанції залишив рішення суду першої інстанції без мін.

Постановою Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.10.2020р. у справі №131/926/14-ц рішення судів попередніх інстанцій були залишені без змін.

Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» регулює конкретний (одноразовий) виїзд дитини за кордон із визначенням його початку й закінчення.

Верховний Суд вказав, що суди, врахувавши правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі №712/10623/17 (провадження №14-244цс18), правильно виходили з того, що в цьому випадку неповнолітня, як на момент звернення до суду із цим позовом, так і на час розгляду судами справи, фактично постійно перебуває за кордоном, а саме в Португальській Республіці, де проживає разом із матір’ю, а отже відсутня необхідність у наданні дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька у випадку, коли дитина вже проживає за кордоном у визначеній країні.

Крім того, суд не наділений повноваженнями самостійно доповнювати або конкретизувати позовні вимоги, а позивач у позові не вказувала, що конкретний період дозволу на виїзд дитини за кордон залежить від моменту ухвалення судового рішення та набуття рішенням суду законної сили.