Кожна юридична особа та фізична особа (як звичайний громадянин, так і фізична особа-підприємець) укладає договори. Хтось це робить дуже рідко, хтось частіше. Є підприємства, які щодня укладають велику кількість договорів, угод, контрактів, специфікацій, додаткових угод, які мають забезпечити їх потреби в поставці товарів, виконанні необхідних робіт, наданні послуг. При цьому зустрічаються договори як дуже якісні, так і ті, що складені неналежним чином, містять помилки, суперечливі пункти, не містять всіх істотних умов (далі умовно будемо називати останні неякісними договорами).

Цілком можливо, що у разі укладення Вами з контрагентом неякісного договору, Ваш контрагент все одно належним чином виконає взяті на себе зобов’язання і у Вас не буде жодних проблем з таким договором і його виконанням. Але у реальному житті трапляються випадки, коли контрагент не виконує або неналежним чином виконує взяті на себе зобов’язання і через це доводиться звертатися до суду. У такому випадку захист Ваших прав і законних інтересів може бути досить проблематичним, якщо Ви уклали з недобросовісним контрагентом договір, який не містить всіх істотних умов.

Я рекомендую своїм клієнтам дуже уважно відноситися до укладення договорів та детально і правильно прописувати в них всі істотні умови, які передбачені чинним законодавством, а також усі інші умови, які мають суттєве значення для поставки певного товару, виконання робіт чи надання послуг. Це необхідно взяти за правило під час укладення будь-якого договору (зрозуміло, що можуть бути певні виключення, наприклад, коли вартість товару дуже маленька, його можна оплатити по рахунку, одержання оформити накладною або актом, а тому у такому випадку нелогічно витрачати час і ресурси на укладення договору) та з будь-яким контрагентом, навіть у випадку, якщо хтось із Ваших знайомих рекомендує Вам якогось контрагента.

Я взагалі раджу дуже обережно ставитися до рекомендацій, оскільки рекомендації необхідно перевіряти. Так, наприклад, один з контрагентів мого клієнта, який виконував роботи з проектування енергетичного комплексу, рекомендував моєму клієнту підприємство (далі умовно будемо називати його ТОВ «БСТ»), яке нібито має гарну репутацію, єдине в Україні може виготовити необхідне обладнання та встановити його, здійснювати його гарантійне обслуговування. З іншими підприємствами цей контрагент (який рекомендував ТОВ «БСТ») взагалі категорично відмовився працювати. За такою рекомендацією мій клієнт уклав з ТОВ «БСТ» договір поставки обладнання, авансом сплатив дуже велику суму. Здогадуєтесь, що було далі? А далі частина обладнання була виготовлена і поставлена ТОВ «БСТ», все це було здійснено несвоєчасно (прострочка в деяких випадках перевищувала 3 місяці), інша частина обладнання не була виготовлена взагалі, ТОВ «БСТ» відмовилося повертати вартість невиготовленої частини обладнання. Через деякий час поставлене обладнання стало виходити з ладу, а ТОВ «БСТ» ігнорувало звернення щодо здійснення гарантійного ремонту. Мій клієнт змушений був звертатися до суду з позовом про стягнення з ТОВ «БСТ» грошових коштів. Потім з’ясувалося, що ТОВ «БСТ» «кинуло» на великі суми й інші підприємства. Більш того, було з’ясовано, що потрібне моєму клієнту обладнання могли виготовити в Україні інші підприємства і навіть набагато дешевше, ніж ТОВ «БСТ». Скоріше за все, Ви також зрозуміли, навіщо була дана така рекомендація. Це лише один приклад, який коштував моєму клієнту дуже дорого. Але давайте все ж таки повернемося до договору і його істотних умов.

Як Ви знаєте, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Ст. 627 ЦК України передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому ч. 7 ст. 179 ГК України передбачає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Ч. 4 ст. 179 ГК України передбачає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

– вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

– примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

– типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

– договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Ч. 3 ст. 180 ГК України передбачає, що при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ч. 8 ст. 181 ГК України встановлює, що у разі не досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Отже, і ЦК України, і ГК України передбачають, що договір, який не містить усі істотні умови, є неукладеним (не треба плутати з недійсним). При цьому є судова практика, яка свідчить про те, що навіть відсутність лише однієї істотної умови може викликати визнання відповідного договору неукладеним.

Про предмет договору

Предметом, наприклад, договору поставки або купівлі-продажу, є те, що Ви купуєте (контрагент повинен це виготовити, доставити, встановити). Якщо мова йде про договір про виконання робіт або надання послуг, то предметом будуть ті роботи або послуги, які Ваш контрагент повинен виконати або надати.

Ч. 4 ст. 180 ГК України встановлює, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у ст. 15 ГК України, а у разі їх відсутності – в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Хочу звернути Вашу увагу на те, що необхідно дуже детально прописувати у договорі всю суттєву інформацію про предмет договору. Якщо такої інформації багато, то доцільно це зробити в окремому додатку з посиланням на такий додаток у тексті договору. Якщо Ви купуєте якийсь товар і такий товар має бути новим, то обов’язково це треба вказувати у договорі.

Рекомендую у предметі договору поставки вказати, серед іншого, наступне:

«З підписанням цього Договору Постачальник підтверджує та гарантує наступне:

– товар є його власністю;

– товар не перебуває у заставі та будь-яким іншим чином не є забезпеченням виконання Постачальником та будь-якими іншими особами будь-яких зобов’язань перед іншими особами (фізичними та юридичними особами, державними органами, державою тощо);

– товар не перебуває під арештом;

– відсутні будь-які заборони та обмеження на його відчуження, відсутні будь-які обтяження товару;

– відсутні будь-які спори (у т.ч., але не виключно, судові як в Україні, так і за межами України), які стосуються товару, жодні інші особи не заявляють про будь-які свої права на товар;

– відсутні будь-які інші причини та обставини, що перешкоджають продажу товару за цим Договором.»

Про ціну договору

Згідно з ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Відповідно до ч. 4 ст. 632 ЦК України якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня (ч. 1 ст. 192 ЦК України). У той же час ЦК України допускає можливість визначення у договорі грошового еквіваленту зобов’язання в іноземній валюті. Так, наприклад, згідно з ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦК України).

Ч. 1 ст. 189 ГК України передбачає, що ціна є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Відповідно до ч. 2 ст. 189 ГК України ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 189 ГК України суб’єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Ч. 5 ст. 180 ГК України передбачає, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому ГК України, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Рекомендую у договорах поставки вказувати не лише загальну вартість товару, а й ціну кожної одиниці товару. Якщо, наприклад, Вам буде поставлено не всю замовлену та оплачену кількість товару, то у такому разі Вам буде набагато простіше визначити, яку саме суму Вам повинен повернути постачальник за непоставлену частину обладнання.

Якщо ж Ви укладаєте з контрагентом договір, за яким він має не лише виготовити та поставити обладнання, а й здійснити його монтаж (встановлення), то рекомендую у договорі вказувати окремо вартість обладнання і окремо вартість робіт з його монтажу (встановлення).

Про строк договору

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. При цьому відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Ч. 7 ст. 180 ГК України встановлює, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Рекомендую вказувати строк дії договору наступним чином: «Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами та скріплення їх печатками та діє по __.__.20__ р. включно, але у будь-якому разі до повного та належного виконання Сторонами зобов’язань, передбачених цим Договором.»

Про інші істотні умови договору

Чинне законодавство України, крім вказаних вище істотних умов договору, також передбачає істотні умови й конкретних договорів. Так, наприклад, ч. 1 ст. 284 ГК України встановлює, що істотними умовами договору оренди є:

– об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);

– строк, на який укладається договір оренди;

– орендна плата з урахуванням її індексації;

– порядок використання амортизаційних відрахувань;

– відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Нагадую, що істотними умовами договору є й ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Сподіваюся, що ця стаття та зазначені у ній рекомендації стануть Вам у пригоді та жоден Ваш договір не буде визнаний неукладеним.

Адвокат Дудник І.Г.

24.11.2019 р.