Позивач просив суд визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані на ім’я відповідача. Позивач зазначав, що померла заповідала йому все майно, яке буде належати їй на час смерті, про що склала відповідний заповіт, про існування якого позивач не знав через дії відповідача.

Через введення в оману позивача його братом – відповідачем у справі, він пропустив строк для прийняття спадщини, тому звернувся до суду із позовом про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, який було задоволено. Проте за час судового розгляду відповідач оформив на себе право на спадщину за законом та отримав свідоцтва про право на спадщину на спадкову земельну ділянку та земельну частку (пай) члена колективного сільськогосподарського підприємства, а також на житловий будинок.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позовні вимоги, з чим погодився і Касаційний цивільний суд Верховного Суду.

Касаційний цивільний суд зазначив, що порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано ст. 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв’язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Касаційний цивільний суд нагадав, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), у ст. 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім’я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування – утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв’язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

Суд касаційної інстанції зазначив, що в даному випадку правильно встановлено порушення спадкових прав позивача видачею відповідачу свідоцтв про право на спадщину за законом, оскільки згідно з ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття, спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. 1261-1265 цього Кодексу.

Касаційний цивільний суд дійшов висновку про те, що порушення у зв’язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, яким в даному випадку є позивач як спадкоємець за заповітом, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2019 р. у справі № 414/811/17).