Наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак, не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності не відбувалося отримання платником податків від його контрагента товарів (роботи, послуг).

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника податків, яка передбачає економічну виправданість дій платника податків, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника податків.

Вказані вище висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.07.2020р. у справі №826/6806/17.

Обставини справи:

Товариство звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у м.Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати:

– податкове повідомлення-рішення (далі – «ППР»), яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі – «ПДВ»);

– ППР, яким позивачу було зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ.

В обґрунтування заявленого позову Товариством було зазначено, що спірні ППР є незаконними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки реальність вчинення господарських операцій за період, визначений в акті перевірки, повністю підтверджується первинними документами, в той час, як контролюючим органом не доведено порушення саме позивачем положень законодавства, а відомості щодо неможливості здійснення контрагентами позивача господарської діяльності не можуть бути підставою для притягнення Товариства до податкової відповідальності. Також позивачем було вказано, що оскільки факт здійснення поставок товару підтверджено документально, а також доведено його подальше використання у межах власної господарської діяльності Товариства, висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки, щодо порушення позивачем положень податкового законодавства, є помилковим, а ППР такими, що підлягають скасуванню.

Рішенням адміністративного суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позовні вимоги було задоволено.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний адміністративний суд, мотивовано правомірністю формування позивачем даних податкового обліку за взаємовідносинами з ТОВ «Торг-Пром-Сервіс» та ТОВ «Логі-Транс» з огляду на те, що належними первинними документами, які також були предметом дослідження під час перевірки, підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв’язок проведених операцій з господарською діяльністю позивача. Одночасно суди зауважили, що недотримання податкової дисципліни контрагентами-постачальниками не може бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит, оскільки добросовісний платник податків, яким є позивач, не може нести відповідальність за правопорушення, вчинені іншими суб’єктами господарювання.

Контролюючим органом було подано касаційну скаргу на вказані рішення адміністративних судів.

Позиція Верховного Суду:

Судами було встановлено, що Товариством на підтвердження реальності здійснення спірних господарських також були предметом розгляду контролюючим органом під час операцій з контрагентами було надано копії первинних документів, які планової виїзної перевірки Товариства, зокрема договори поставки та купівлі-продажу товару, рахунки на оплату по замовленню, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, що свідчать про безготівкове проведення розрахунків за постановлений товар.

Судами також було встановлено, що оплату було здійснено позивачем на користь ТОВ «Лідербуд-Інвест» відповідно до договору відступлення права вимоги, що підтверджується копією такого договору та платіжними дорученнями. Транспортування прибраного позивачам товару здійснювалося за рахунок та власним транспортом позивача.

Як правильно зауважили суди попередніх інстанцій, наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак, не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності не відбувалося отримання платником податків від його контрагента товарів (роботи, послуг).

Також відповідачем не було надано суду жодних доказів на підтвердження об’єктивної неможливості контрагента позивача здійснювати господарську діяльність з надання послуг, адже у комерційній діяльності виконавця послуг не завжди вимагається наявність власних основних засобів, значної кількості персоналу, оскільки наявна можливість укладення договорів оренди, найму тощо.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника податків, яка передбачає економічну виправданість дій платника податків, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника податків.

Втім відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника ПДВ або можливої фіктивності його безпосереднього постачальника.

У зв’язку з вказаним вище постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.07.2020р. у справі №826/6806/17 касаційну скаргу Головного управління ДФС у м.Києві залишено без задоволення, а рішення судів без змін.