Суди розглядали позов особи про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння. Так, позивач зазначав, що між ним та громадянкою Російської Федерації було укладено договір купівлі-продажу квартири. Пізніше між відповідачем – фізичною особою та товариством з обмеженою відповідальністю також було укладено договір купівлі-продажу квартири.

Відповідач звернувся зі скаргою до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації щодо скасування реєстрації права власності на квартиру. Відповідно до наданої відповідачем до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації довідки про технічне обстеження окремих приміщень квартира, власником якої є позивач, та квартира, власником якої є відповідач, є тими самими об’єктами нерухомого майна.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, оскільки на час звернення до суду з цим позовом позивач вже не був власником спірної квартири, оскільки державну реєстрацію його права власності на спірну квартиру було скасовано у встановленому законодавством порядку, тому до спірних правовідносин не застосовуються положення статті 392 ЦК України й у позивача відсутнє право витребувати у товариства спірну квартиру на підставі статті 388 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції та вказав, що позивач не є власником спірної квартири, державна реєстрація його права власності скасована, тобто він не набув права власності на цю квартиру, відповідно у нього відсутнє право витребувати спірну квартиру як у фізичної особи, так і у товариства, на користь якого рішенням суду вже витребувана спірна квартира.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.02.2021р. у справі №367/4613/18-ц рішення судів першої та апеляційної інстанцій були скасовані, а справу було передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції вказав, що оскільки відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний склад, з яким закон пов’язує виникнення в особи суб’єктивного права власності на певні об’єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об’єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

Верховний Суд зауважив, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій на зазначене уваги не звернули та, пославшись на рішення Міністерства юстиції України, прийняте в адміністративному порядку на підставі висновків Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації у формі наказу про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за особами, не з’ясували, чи визнавались договори, на підставі яких особи набували право власності на спірну квартиру, недійсними.