ПРО ЗВІЛЬНЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ ВІД СПЛАТИ СУДОВОГО ЗБОРУ
Державне підприємство звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу апеляційного адміністративного суду. У касаційній скарзі державне підприємство зазначило, що судом апеляційної інстанції безпідставно не застосовано до нього норми статті 8 Закону України «Про судовий збір», адже, на думку скаржника, він надав усі необхідні докази на підтвердження скрутного майнового стану державного підприємства, що є підставою для звільнення від сплати судового збору.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021р. у справі №0940/2276/18 касаційну скаргу державного підприємства було залишено без задоволення. Таке рішення Велика Палата Верховного Суду обґрунтувала наступним:
Питання звільнення від сплати судового збору як складової судових витрат, зменшення його розміру, відстрочення чи розстрочення його сплати регулюються ч.1 ст.133 КАС України, відповідно до якої суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Згідно з ч.2 ст.132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Таким законом є Закон України «Про судовий збір». З його преамбули вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
Відповідно до ст.1 цього Закону судовий збір – це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване ст.8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.
Як убачається зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, враховуючи майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір»), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (ч.2 цієї ж статті):
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім’ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров’ю.
Насамперед варто зауважити, що Законом України «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у ст.5 зазначеного Закону та є вичерпним.
З аналізу ж ст.8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в ст.5, або у справах із предметом спору, не охопленим ст.5, є правом, а не обов’язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Що ж до самих умов, визначених ст.8, то вони диференційовані за суб’єктним та предметним застосуванням.
Так, умови, визначені у п.1 та 2 ч.1 ст.8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, – є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Щодо третьої умови, визначеної у п.3 ч.1 ст.8, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб’єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, – лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров’ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.
Окремо слід зазначити, що встановлений ст.8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним.
Отже, положення ч.1 ст.133 КАС України як загальної норми, що регулює питання звільнення від сплати судового збору, деталізовані конкретизуючими нормами спеціального закону – статтями 5 та 8 Закону України «Про судовий збір», що свідчить про необхідність при застосуванні положень статті 133 КАС України та вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору осіб, не зазначених у статті 5 Закону України «Про судовий збір», застосовувати критерії, визначені статтею 8 цього Закону.
З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію застосування судами ст.133 КАС України та ст.8 Закону України «Про судовий збір» Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у:
– ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2020р. у справі №160/8324/19; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15.08.2019р. у справі №440/4696/18;
– постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.08.2020р. у справі №826/13247/18, від 31.07.2020р. у справі №826/11947/18.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що ч.1 ст.133 КАС України визначає право суду на звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору виходячи із майнового стану сторони, водночас ст.8 Закону України «Про судовий збір» конкретизує порядок, умови такого звільнення та коло осіб, які можуть бути звільнені від сплати судового збору.
При цьому, як уже зазначалось, із системного аналізу змісту норм зазначеної статті убачається, що положення п.1 та 2 ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи–- юридичної особи), а положення п.3 ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров’ю.
Предметом справи, що розглядається, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров’ю, тому підстав для розгляду апеляційним судом питання про звільнення юридичної особи від сплати судового збору не було.
Водночас у нормах ч.2 ст.132 КАС України відсилання до норм Закону України «Про судовий збір», зокрема до підстав для звільнення від сплати судового збору, визначених ст.8, передбачене лише щодо питання звільнення від сплати судового збору.
Це означає, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату. Крім того, із наведеного убачається, що прийняти рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд може і з власної ініціативи у тому разі, коли юридична особа звертається із клопотанням про звільнення від сплати судового збору.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правової позиції, викладеної у:
– постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.12.2019р. у справі №591/1521/17, від 03.10.2018р. у справі №489/3253/16-а, від 27.03.2018р. у справі №806/2720/17, від 07.08.2018р. у справі №389/2858/16-а;
– постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.11.2018р. у справі №761/39032/16-ц, від 16.01.2019р. у справі №554/4383/17-ц, від 03.10.2018р. у справі №761/30365/16-ц;
– постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2018р. у справі №904/9117/17, від 13.02.2018р. у справі №905/974/17, від 20.02.2018р. у справі №910/17456/17, з огляду на таке.
Указані судові рішення ухвалені у справах, у яких правовідносини виникли за іншого правового регулювання, а саме до набрання чинності 15.12.2017р. Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким, зокрема, ст.8 Закону України «Про судовий збір» викладена у цитованій вище редакції.
…
Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності обставин, які б свідчили про наявність умов, предметних та суб’єктних критеріїв, за яких суд може розглянути питання про звільнення від сплати судового збору з огляду на майновий стан сторони, а відтак – і про повернення апеляційної скарги у зв’язку із неусуненням скаржником недоліків апеляційної скарги в установлений строк шляхом подання документа про сплату судового збору.
…
Щодо посилань скаржника на рішення ЄСПЛ, зокрема у справах «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») та «ФК «Мретебі» проти Грузії» («FK Mretebi v. Georgia»), то слід зазначити, що у цих рішеннях ЄСПЛ акцентував увагу на неналежному дослідженні та ненаданні оцінки усій сукупності доказів, які надавалися скаржниками національним судам на підтвердження фінансової неможливості сплатити судовий збір, що спричинило порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Водночас, виходячи з правової позиції, сформульованої у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду не застосовує вказані висновки ЄСПЛ як джерело права у правовідносинах, що склалися, оскільки національне законодавство України, яке регулює питання звільнення від сплати судового збору, передбачає чітко визначені категорії справ, у яких суд може розглядати питання про звільнення юридичної особи від сплати судового збору, а отже, і давати оцінку її майнового стану та доказів, наданих на його підтвердження, в інших категоріях справ законодавство такого дискреційного повноваження суду не надає.