Позивач звернувся до суду з позовом до своєї матері про встановлення батьківства посмертно. У позовній заяві позивач зазначав, що його матір перебувала з особою у фактичних шлюбних відносинах без офіційної реєстрації з 1994р. до 1998р. У свідоцтві про народження батьком позивача записаний його дідусь, проте його біологічним батьком є інша особа, визнання якої батьком необхідне позивачу для належного оформлення та прийняття спадщини.

Відповідач визнала позов.

Суд першої інстанції позов задовольнив та визнав померлого батьком позивача. Суд зазначив, що факт батьківства померлого щодо позивача підтверджено в судовому засіданні, в іншому порядку встановити факт батьківства неможливо, тому позов підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції скасував таке рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову відмовив. Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції не роз’яснив сторонам наслідки процесуальних дій, пов’язаних із визнанням відповідачем позову та ухваленням рішення у підготовчому судовому засіданні. Зокрема, суд першої інстанції не встановив, чи не суперечить визнання відповідачем позову правам та інтересам інших осіб, зокрема спадкоємців померлого.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належним відповідачем у справі є спадкоємець померлого – його дочка, яка і звернулась з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції. А визнавши батьківство, місцевий суд вирішив питання про спадкові права особи без залучення її до участі у справі.

Також апеляційний суд вказав на недоведеність позовних вимог, оскільки належних доказів, крім фотокарток, на підтвердження своїх доводів позивач не надав, а лише фотокартки не можуть свідчити про те, що батьком позивача є померлий.

Постаново Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.07.2020р. у справі №554/5000/18 було змінено постанову суду апеляційної інстанції шляхом виключення із її мотивувальної частини посилання на недоведеність позову як підставу відмови в позові.

Так, Верховний Суд зазначив, що фактично суд апеляційної інстанції відмовив у позові з 2-х підстав, які є взаємовиключними: 1) позов пред’явлено до неналежного відповідача, а належним відповідачем у справі є дочка померлого і 2) через недоведеність позовних вимог.

Суд касаційної інстанції зауважив, що згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом дочка померлого прийняла спадщину після його смерті, тому визнавши батьківство померлого щодо позивача суд першої інстанції вирішив питання про спадкові права особи без залучення її до участі у справі.

Також Верховний Суд вказав, що визнання позову неналежним відповідачем, що порушує права іншої особи, не залученої до участі у справі, позбавляє таке визнання правового сенсу та будь-якого правового значення, а відповідно має наслідком недоведеність тих обставин, які суд не встановлював, прийнявши таке визнання позову від неналежного відповідача.