У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020р. у справі №296/10217/15-ц було зроблено наступні висновки:

Ч.2 ст.524 та ч.2 ст.533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Оскільки позивачка передала особі аванс у розмірі 320тис.грн. що еквівалентно 40тис. доларів США, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.2 ст.533 ЦК України, оскільки грошове зобов'язання триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу станом на 31.08.2015р., еквівалентна 40тис. доларів США, становила 1 016 899,20грн.

Доводи касаційної скарги по про те, що суд неправильно застосував до спірних правовідносин норми ч.2 ст.533 ЦК України, є безпідставними.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Установивши, що свій обов’язок повернути аванс позивачці відповідачка не виконала, апеляційний суд обґрунтовано стягнув з останньої 3% річних від простроченої суми.

Проте оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов’язання, яке визначене договором у національній валюті – гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

У випадку порушення грошового зобов’язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.

Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01.03.2017р. у справі №6-284цс17.

Наведений висновок не був змінений, і Верховний Суд від нього не відступав. Крім того, цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема: у постановах Касаційного цивільного суду від 25.11.2019р. у справі №130/1058/16; від 23.10.2019р. у справі №369/661/15-ц; від 23.09.2019р. у справі №638/4106/16-ц; від 20.02.2019р. у справі №638/10417/15-ц та у постанові Касаційного господарського суду від 11.10.2018р. у справі №905/192/18.

Отже висновки суду апеляційної інстанції щодо необхідності стягнення на користь ОСОБА_1 інфляційних нарахувань з урахуванням їх правової природи є помилковими, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені шляхом застосування судом апеляційної інстанції еквівалента іноземної валюти та перерахунку суми з урахуванням зміни курсу гривні до зазначеного в еквіваленті долара США.