ПРО ВІДКЛИКАННЯ РАНІШЕ НАДАНОЇ ЗГОДИ НА ВИЇЗД ДИТИНИ З УКРАЇНИ

Позивач, який є батьком дитини, звернувся до суду з позовом до Державної прикордонної служби України, в якому просив, зокрема, визнати протиправними дії службових осіб щодо дозволу на виїзд малолітнього у супроводі матері за кордон без дозволу батька. Так, позивач зазначав, що він надав свою згоду на тимчасовий виїзд до Російської Федерації і у зворотному напрямку свого сина на відпочинок у період з 10.07.2019р. по 10.07.2020р. включно у супроводі матері із забезпеченням його повернення в Україну. Після підписання згоди на виїзд сина до Російської Федерації у позивача з’явились побоювання неповернення сина на територію України, внаслідок чого він нотаріально засвідченою заявою від 17.09.2019р. відкликав свою згоду на тимчасовий виїзд сина. Таку заяву про відкликання згоди позивачем було направлено до Державної прикордонної служби України.

На переконання позивача, посадові особи прикордонної служби протиправно 03.10.2019р., без урахування його заяви про відкликання згоди від 17.09.2019р. дозволили виїзд неповнолітнього сина в супроводі матері.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили в задоволенні позову. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості позовних вимог, оскільки відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суди зазначили, що позивач не є уповноваженим органом, який має право направляти до Державної прикордонної служби України доручення щодо заборони виїзду з України осіб. Факт направлення на адресу відповідачів нотаріально засвідченої заяви про відкликання згоди не створює будь-якого законодавчо визначеного обов’язку для відповідачів. Також судами було встановлено, що на час вирішення справи син позивача повернувся з Російської Федерації та перебуває на території України.

Позиція Верховного Суду:

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.02.2021р. у справі №520/11708/19 касаційну скаргу позивача було задоволено частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що до обов’язків Державної прикордонної служби України відносяться, зокрема, здійснення прикордонного контролю і пропуску в установленому законом порядку осіб, транспортних засобів, вантажів в разі наявності належно оформлених документів після проходження ними митного та за потреби інших видів контролю. Державна прикордонна служба України здійснює перевірку в осіб, які прямують через державний кордон України, документів на право виїзду з України. У разі перетинання державного кордону одним з батьків разом з дитиною, йому слід мати згоду другого з батьків на такий перетин кордону.

Верховний Суд вказав, що у ч.3 ст.313 ЦК України та пп.1 п.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995р. №57) йдеться про згоду батьків, як основну умову перетину дитиною кордону, тобто не лише про форму, але й про зміст.

Суд касаційної інстанції зауважив, що разом з тим, надання згоди другим з батьків на перетин дитиною державного кордону є його правом, і таким правом він має користуватися на власний розсуд. Тобто особа має право як надати згоду на виїзд дитини за кордон іншому із батьків так і відмовити у наданні такої згоди чи відкликати таку згоду.

Механізм відкликання згоди на виїзд дитини за кордон законодавством не врегульований, проте це не позбавляє особу права вчиняти такі дії. У той же час у разі не отримання згоди на виїзд дитини за кордон, інший з батьків не позбавлений права звернутися до суду за отриманням такого дозволу на підставі рішення суду.

Верховний Суд зазначив, що відповідно до матеріалів справи заява позивача про відкликання попередньо наданої згоди на тимчасовий перетин державного кордону у напрямку до Російської Федерації неповнолітнього сина отримана як Державною прикордонною службою України, так і відповідним прикордонним загоном. Тобто при перетині неповнолітнім сином державного кордону у супроводі матері Державна прикордонна служба України була обізнана про те, що позивач відкликав свою згоду для виїзду його сина за межі України. Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що при цьому суди попередніх інстанцій не перевірили чи доводився зміст заяви позивача про відкликання згоди до підлеглих, які безпосередньо здійснюють контроль у пунктах пропуску, і чи мали відповідачі можливість здійснити такі дії.

Також суд касаційної інстанції вказав на те, що в порушення приписів процесуального закону мати дитини, яка на той час була її законним представником, не була залучена до розгляду справи, не зважаючи на те, що оскаржувані дії прикордонної служби впливають на її права та інтереси та інтереси дитини.

Вказане вище стало підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд.