Квартирно-експлуатаційний відділ звернувся до суду з позовом до осіб про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з житлового приміщення. Так, позивач зазначав, що у житловому приміщені, яке перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу, що належить державі в особі Міністерства оборони України, проживає відповідач, його син та донька. Відповідач ордера не має, відповідно, дозволу на заселення не отримував, а про те, що відповідач не має відношення до Міністерства оборони України свідчить довідка начальника Квартирно-експлуатаційного відділу.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позову у зв’язку з пропуском строку позовної давності. Так, суди виходили з того, що позивач з дітьми вселився у спірне житло в той час, коли воно мало статус готелю-гуртожитку для робітників та службовців без ордера і відношення до Міністерства оборони України не мав та договір найму житлового приміщення закінчився у 2010 році, тому права позивача порушено, проте позивачем пропущено строк позовної давності.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 08.07.2020р. у справі №686/16196/15-ц) не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Так, суд касаційної інстанції зазначив, що приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред’явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі №653/1096/16-ц зроблено висновок про те, що з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Отже, позов про виселення є негаторним.

Поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред’явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Також Верховний Суд роз’яснив, що виселення осіб, які неправомірно займають житлові приміщення, здійснюється з підстав інших норм ЖК УРСР, зокрема ст.109 зазначеного Кодексу та інших, а також з підстав усунення власнику перешкод у користуванні житловою площею шляхом виселення (ст.391 ЦК України у поєднанні зі ст.109 ЖК УРСР). Та застосування норм цивільного права як підстав для захисту права власності та норм житлового права як способу такого захист не є взаємовиключним.

Касаційний суд зауважив, що за змістом норм ЖК УРСР щодо виселення, такий спосіб захисту застосовується за наявності осіб, які проживають у спірному приміщенні, тоді як усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою що втратила право користування може бути тоді коли особа не проживає у спірному приміщенні.

У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном у випадку, коли особа не проживає у спірному житловому приміщенні, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим вимогу про визнання особи такою, що втратила право користування.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що відповідачі не проживають у спірному приміщенні, суд касаційної інстанції наголосив, що їх виселення не є належним способом захисту порушеного права позивача на користування своєю власністю, та за встановлених судами фактичних обставин справи такий позов задоволенню не підлягає.

Верховний Суд роз’яснив, що позивач не позбавлений можливості звернутися до суду, обравши вірний спосіб захисту порушеного права, а саме пред’явивши позов про усунення перешкод у користуванні власністю із вимогою про зняття з реєстрації.

За результатом касаційного перегляду Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і відмовив у позові з інших підстав.