Обслуговуючий кооператив та особа судилися за право власності на нежитлову будівлю охорони.

Суд першої інстанції задовольнив зустрічний позов обслуговуючого кооперативу про визнання за ним права власності на спірну будівлю. Суд виходив з того, що будівлю охорони було внесено особою до спеціального фонду обслуговуючого кооперативу в якості цільового внеску, в результаті чого останній набув право власності на вказану будівлю.

Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням суду першої інстанції та зазначив, що нежитлову будівлю було збудовано фізичною особою на території земельної ділянки з наявністю дозволу, яку в подальшому внесено до спеціального фонду обслуговуючого кооперативу в якості цільового внеску.

Міська рада оскаржила рішення судів до суду касаційної інстанції. Так, міська рада зазначала, що суди не взяли до уваги те, що спірне нежитлове приміщення є самочинною забудовою, а тому право власності на нього може бути визнано тільки на підставі ст.376 ЦК України, однак позов кооператив з вказаних підстав не заявляв. А земельна ділянка для будівництва вказаного нежитлового приміщення її власником – міською радою не виділялась.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.12.2020р. у справі № 521/15657/13-ц касаційну скаргу міської ради було задоволено, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано. Так, суд касаційної інстанції зазначив, що з контексту ч.3 та 4 ст.376 ЦК України випливає, що ч.3 цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на ділянці, яка їй не належить.

Верховний Суд роз’яснив, що аналіз норм ч.3 ст.376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий не є забудовником. Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

Суд касаційної інстанції звернув увагу на положення ч.1 ст.376 ЦК України щодо наявності в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об`єкті нерухомості.

Верховний Суд зазначив, що у цій справі суди, вважаючи достатнім для будівництва спірного нежитлового приміщення лише дозволу загальних зборів кооперативу, дійшли помилкових висновків про достатність підстав для визнання права на спірне нерухоме майно за ним.