Спір між двома держорганами не може бути вирішений у судах жодної юрисдикції, оскільки є спором держави із самою собою.

Відповідне положення міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020р. у справі №815/6347/17.

Обставини справи:

Прокурор звертався до суду з позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі – «УДАБК»).

Позов мотивовано тим, що при проведенні перевірки під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 Кримінального кодексу України, виявлено, що в оскаржуваній декларації про початок виконання будівельних робіт містяться завідомо недостовірні відомості. Незважаючи на неодноразові повідомлення місцевої прокуратури на адресу УДАБК щодо недостовірності даних, відповідачем не було вжито заходів реагування та не виявлено порушень вимог містобудівного законодавства.

Позиція Верховного Суду:

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.09.2020р. у справі №815/6347/17 зазначено, що згідно зі ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У свою чергу, в адмінпроцесі прокурор набуває статусу позивача у разі, якщо певними діями, рішеннями чи бездіяльністю порушено інтерес держави у публічних правовідносинах, а орган, який уповноважений реалізовувати або захищати такий інтерес, відсутній або в силу закону не наділений повноваженнями самостійно звертатися до суду.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що прокурор не реалізовує публічно-владні управлінські функції стосовно відповідача та не здійснює представництво будь-якого державного органу, оскільки зі спору вбачається, що його предметом є питання додержання вимог містобудівного законодавства, відтак органом, уповноваженим на реалізацію цього питання, власне і є відповідач.

Водночас, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Таким чином, спір між двома державними органами не може бути вирішений у судах жодної юрисдикції, оскільки зводитиметься до розгляду державою в особі уповноваженого нею органу (суду) спору між іншими її органами, тобто спору держави із самою собою.

Водночас варто зауважити, що зі змісту позовної заяви опосередковано вбачається, що прокурор звертався до суду фактично за захистом прав територіальної громади як власника земельної ділянки, де розташоване побудоване третьою особою майно, дозвільні документи на будівництво якого стали, зокрема, підставою та предметом цього позову.

Отже, прокурор, визначивши належне коло учасників спору та обравши відповідний спосіб захисту, має можливість звернутися до суду в порядку цивільного чи господарського судочинства.