Вироком суду особу було засуджено за ч.2 ст.190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст.1 п.«в» Закону України «Про амністію у 2016 році» особу було звільнено від відбування призначеного покарання. Також суд ухвалив стягнути з особи на користь потерпілого 43600,00грн. на відшкодування матеріальної шкоди.

Відповідно до вироку суду засуджена особа, діючи з корисливих мотивів, під приводом надання послуг із підшукування об’єкту нерухомості для родини потерпілого шляхом обману та зловживання довірою заволоділа коштами на загальну суму 63600,00грн., заподіявши потерпілому значну матеріальну шкоду.

Згодом, діючи з корисливих мотивів, під приводом продажу власної квартири у м.Маріуполі Донецької області шляхом обману та зловживання довірою засуджена особа заволоділа коштами іншого потерпілого в сумі 35450,00грн.

Ця ж саме засуджена особа, діючи з корисливих мотивів, під приводом купівлі та продажу нерухомості шляхом обману та зловживання довірою заволоділа коштами інших потерпілих осіб. При цьому приховуючи злочинний характер своїх дій, засуджена особа написала розписки про отримання коштів та обіцяла їх повернути, хоча такого наміру не мала.

Потім під приводом недостатності коштів для придбання собі транспортного засобу, шляхом обману та зловживання довірою засуджена особа заволоділа коштами іншого потерпілого в сумі 20000,00грн., написавши розписку про отримання зазначених коштів та обіцяла їх повернути, хоча такого наміру не мала.

Крім того, діючи з корисливих мотивів, під приводом вкладу коштів у діяльність, пов’язану з оформленням перепусток громадянам у зону проведення антитерористичної операції, шляхом обману та зловживання довірою засуджена особа заволоділа коштами іншого потерпілого в сумі 21600,00грн. Приховуючи злочинний характер своїх дій, засуджена особа написала розписку про отримання зазначених коштів та обіцяла їх повернути, хоча такого наміру не мала.

Апеляційний суд погодився з вироком суду першої інстанції.

Захисник у касаційній скарзі зазначав, що вважає, що в діях засудженої особи відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 КК України, а між засудженим та всіма потерпілими мають місце цивільно-правові відносини, що підтверджується відповідними судовими рішеннями.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 04.06.2020р. у справі №265/3626/16-к касаційну скаргу захисника було задоволено частково, ухвалу апеляційного суду було скасовано і призначено новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Верховний Суд зазначив, що ч.1 ст.190 КК України передбачено кримінальну відповідальність за заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство). Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Верховний Суд зауважив, що при кваліфікації шахрайства слід враховувати, що отримання майна з умовою виконання будь-якого зобов’язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише у тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов’язання.

Суд касаційної інстанції вказав, що у матеріалах кримінального провадження містяться судові рішення про стягнення із засудженого боргу за договорами позики, якими визнано існування цивільно-правових відносин вже після вчинення інкримінованих особі дій.

Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не надав мотивованих відповідей на доводи апеляційної скарги захисника про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, наявність цивільно-правових відносин між особою та потерпілими, щодо перевірки законності проведення досудового розслідування, чим порушив вимоги ст.419 КПК України і дійшов передчасного висновку про законність вироку суду першої інстанції.