Проблема визнання майна спільною сумісною власністю подружжя і стягнення грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно є актуальною на сьогоднішній день.

Остання судова практика з цього питання дає можливість сформулювати наступні висновки:

— некористування колишнім подружжям майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання не позбавляє його/її права власності на це майно. Якщо частка у спільному майні подружжя потребує утримання, збереження, догляду (зокрема, квартира), той із колишнього подружжя, який продовжує користуватися цим майном та утримувати його, має право вимагати від другого з колишнього подружжя відповідної матеріальної (грошової) компенсації понесених витрат;

— не можна ототожнювати момент виникнення права на позов про поділ майна подружжя з моментом розірвання шлюбу, оскільки розірвання шлюбу не свідчить про порушення прав позивача на спільне сумісне майно, а позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права;

— при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного з подружжя;

— неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років із дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.