Терміни «дохід» та «заробіток» можуть розумітися як синоніми в контексті приписів Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993р. №146). Отже, Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів, не є вичерпним.

Відповідне положення міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.07.2020р. у справі №234/15413/17.

Обставини справи:

У касаційній скарзі особа зазначала, що згідно рішення місцевого суду з неї стягнуто аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частки всіх видів доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (щомісячно). Однак скаржник вважає, що отримання доходу від продажу нерухомого майна відповідно до Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993р. №146) (далі – «Перелік «146»), не є таким доходом у розумінні заробітку, який вираховується під час розрахунку розміру аліментів, а тому дії державного виконавця щодо стягнення грошових сум є неправомірними.

Позиція Верховного Суду:

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення з огляду на наступне:

Аналіз положень Сімейного кодексу України (далі – «СК України»), зокрема положень ст.81, ч.3 ст.181, ч.2 ст.182, ст.183, свідчить про те, що законодавець ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», передбачаючи можливість стягнення на користь дитини мінімального рекомендованого розміру аліментів з обох джерел отримання грошових коштів. Аналогічна ситуація відображена і в положеннях Цивільного кодексу України, який також ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», зокрема у відносинах щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Таким чином, законодавець гарантував можливість захисту прав та фактичного задоволення інтересів найменш захищених категорій осіб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993р. №146 затверджено Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб (далі – «Перелік №146»).

Разом з тим, з урахуванням системного способу тлумачення Перелік №146 є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому тлумачення його положень має здійснюватися з урахуванням дійсного змісту норм закону, на розвиток та виконання якого він прийнятий (розширювальне тлумачення норм права).

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05.09.2019р. у справі №760/4569/18-ц, відступаючи від висновку, викладеному у постанові від 07.05.2018р. у справі №640/537/14-ц, ухваленої Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зробив висновок про те, що «Положення ст.81 СК України та ч.3 ст.181 СК України вказують на необхідність визначення розміру аліментів від частки доходу платника, а не його заробітку. Звуження ж змісту норм закону за допомогою положень підзаконних нормативно-правових актів є неприпустимим. При цьому зміст положень Переліку №146 включає до поняття «заробітку» також і виплати, які заробітною платою не є, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток», ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин. Крім того, у п.13 Переліку №146 видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб вказується, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів Переліку №146. Отже, Перелік №146 не є вичерпним. З урахуванням системного способу тлумачення Перелік №146 є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому тлумачення його положень має здійснюватися з урахуванням дійсного змісту норм закону, на розвиток та виконання якого він прийнятий».