Вироком місцевого суду особу було визнано винною у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.15, пп.1, 5, 13 ч.2 ст.115, ч.1 ст.263 КК України, та призначено їй покарання: за ч.2 ст.15, пп.1, 5, 13 ч.2 ст.115 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років; за ч.1 ст.263 КК України – у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань особі визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 3 місяці.

Апеляційний суд вирок місцевого суду залишив без зміни.

У касаційній скарзі засуджений зазначав, зокрема, про порушення права на захист, оскільки при затриманні та дачі ним показань захисник був відсутнім, що судом безпідставно було відхилено клопотання про відвід захисника, а також безпідставно відхилені всі інші клопотання засудженого.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду вирішив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 20.01.2021р. у справі №236/4216/18 зазначено, що право кожного обвинуваченого в кримінальному провадженні на ефективний захист за допомогою адвоката, який за необхідності може бути призначений в офіційному порядку, є одним з основоположних елементів справедливого розгляду, на що неодноразово наголошував і наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі – «ЄСПЛ»).

Верховний Суд визнав неналежним і недостатнім реагування судів першої та апеляційної інстанцій на твердження засудженого щодо неналежності здійснюваного відносно нього захисту з боку адвоката. Верховний Суд звернув увагу, що особа двічі звертався до суду з клопотаннями про відвід захисника, посилаючись на неефективний захист.

Першу свою заяву про відвід захисника обвинувачений обґрунтовував тим, що захисник не відвідує його в ізоляторі тимчасового тримання. Суд першої інстанції при вирішенні клопотання обмежився лише з’ясуванням чи підтримає захисник вказане клопотання, після чого відмовив у його задоволенні з посиланням на те, що вказана підстава для відводу захисника не передбачена положеннями ст.78 КПК України. Верховний Суд зауважив, що формально вирішивши це питання за правилами, передбаченими ст.78, 80, 81 КПК України, суд проігнорував той факт, що зазначена заява про відвід захисника по суті була заявлена з підстав неефективності правової допомоги. При цьому суд мав взяти до уваги, що обвинувачений може не мати достатньо правових знань для того, щоб розрізняти процедури вирішення заяв про відвід захисника та про відмову чи заміну захисника. Тим не менше, суд першої інстанції не роз’яснив обвинуваченому різницю між цими процесуальними процедурами, не спробував з’ясувати більш детально у обвинуваченого та/чи його захисника, чи вживає захисник достатніх заходів для здійснення ефективного захисту.

В обґрунтування другого клопотання про відвід захисника, яке було заявлено обвинуваченим на наступному судовому засіданні, особа посилалась на те, що захисник не здійснює її захист, а суд, відмовляючи у задоволенні другого клопотання, навіть не з’ясував, чому обвинувачений дійшов такого висновку. Більш того, як свідчить технічний запис судового засідання, суд не з’ясував думку прокурора та захисника з вказаного питання. Верховний Суд зазначив, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями перевіряти ефективність обраної адвокатом лінії захисту, як не наділені таким правом і суди нижчих інстанції, але суд касаційної інстанції наділений правом перевірити чи надали суди першої та апеляційної інстанції засудженому можливість належним чином реалізувати своє право на захист.

Верховний Суд наголосив, що звичайно не можна вимагати від адвоката, щоб він прибував до підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого за кожною його вимогою, тим не менше захисник має вжити достатніх заходів для того, щоб зустрітися із підзахисним, проконсультувати його та обговорити лінію захисту.

Верховний Суд дійшов висновку, що зазначене може свідчити про відсутність з боку суду першої інстанції належного реагування на можливе неефективне юридичне представництво, що підірвало справедливість судового розгляду в цілому.

Вказаною вище постановою суд касаційної інстанції скасував вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, призначив новий розгляд справи в суді першої інстанції.