ПРО ПРОЦЕНТИ ЗА НЕПРАВОМІРНЕ КОРИСТУВАННЯ ЧУЖИМИ ГРОШОВИМИ КОШТАМИ
У справі №922/3578/18 позивач просив суд стягнути з відповідача, серед іншого, 654 163,36 грн. – 2% від суми боргу за кожен день прострочки, що є платою за користування чужими грошовими коштами.
Так, умовами п.5.3 договору №107-Н поставки нафтопродуктів було передбачено, що у випадку поставки товару продавцем згідно з п.3.6 договору та неотримання оплати згідно з п.3.7 договору покупець зобов’язується сплатити продавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також 2% (два відсотки) від суми боргу за кожен день прострочки, що є платою за користування чужими грошовими коштами (згідно зі ст.536 та ч.2 ст.625 ЦК України); відсотки сплачуються за весь період прострочки платежу.
У постанові від 05.06.2020р. у справі №922/3578/18 за результатом розгляду касаційної скарги позивача були зроблені наступні висновки:
Об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що системний аналіз ч.2 ст.536, ч.2 ст.625 та ст.627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням ч.2 ст.625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.
Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення). З огляду на таке, Об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає правових підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду України у постанові від 01.07.2014р. у справі №3-32гс14 та від 24.12.2013р. у справі №3-37гс13.