Суть справи

Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – «КУпАП»). Позивач зазначав, що він був зупинений поліцейським за те, що в порушення ПДР перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки. Він не погодився з відповідачем та повідомив, що перетнув суцільну лінію, здійснюючи обгін транспортного засобу, який рухався зі швидкістю менше 30 км/год. Тоді працівник поліції йому повідомив, що притягне його до відповідальності за порушення п.2.3 «в» ПДР, а саме за те, що він не пристебнутий ременем безпеки. Позивач заперечував вчинення такого правопорушення.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив. Суд зазначив, що показаннями допитаного в судовому засіданні свідка - поліцейського підтверджується факт того, що позивач керував транспортним засобом та не був пристебнутий ременем безпеки. Також суд вказав, що ставити під сумнів правдивість показань допитаного в судовому засіданні свідка підстав у суду не було.

Апеляційний суд дійшов іншого висновку та позов задовольнив. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що крім постанови у справі про адміністративне правопорушення, інших доказів, пояснень, свідчень або інших відомостей до постанови, необхідних для вирішення справи про порушення ПДР відповідачем зібрано не було, а сама постанова таких доказів не містить.

Відповідач з рішенням суду апеляційної інстанції не погодився і подав касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

У касаційній скарзі відповідач наполягав, що спірна постанова складена відповідно до вимог ст.222 КУпАП, неправомірних дій зі сторони поліцейського вчинено не було, позивач не зміг пояснити для чого йому потрібно було відстібати ремінь безпеки до приходу працівників поліції, а судом апеляційної інстанції не було надано правової оцінки поясненням свідка - інспектора, який візуально зафіксував те, що позивач під час руху не був пристебнутий ременем безпеки.

Суд касаційної інстанції погодився з вирішенням справи апеляційним судом. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду зазначила, що цінність свідка полягає в його безпосередньому об’єктивному сприйнятті обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об’єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися для можливості уникнення формалізму та зловживання процесуальними правами.

Верховний Суд зауважив, що на підставі показань свідків не можуть встановлюватися факти, які з огляду на закон або звичай установлюються в документах.

Верховний Суд нагадав, що п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005р. №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Верховний Суд вказав, що обставини, що підтверджуються показаннями свідка, повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути визнані судом достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому адміністративному правопорушенні (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.04.2020р. у справі №161/5372/17).