Мати просила суд визнати батьком дитини теперішнього її чоловіка замість колишнього, оскільки останнього було записано батьком тому, що дитина народилася до спливу 10 місяців після припинення попереднього шлюбу позивачки (ст.122 СК України). Місцевий суд задовольнив позов, урахувавши, зокрема, визнання теперішнім чоловіком позивачки того, що він біологічний батько дитини.

Апеляційний суд це рішення скасував та відмовив у задоволенні позову, оскільки колишнього чоловіка позивачки, який записаний батьком дитини, не було залучено до участі у справі як відповідача.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.07.2020р. у справі №766/20974/17 було залишено без змін рішення апеляційного суду з урахуванням наступного:

Згідно з ч.3 ст.122 СК України подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу 10 місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір’ю дитини заяви про визнання батьківства.

Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, регулюється ст.126 СК України. Зокрема, в ч.1 цієї статті зазначено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.

Згідно зі ст.128 СК України за відсутності вищезгаданої заяви батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.138 СК України жінці, яка народила дитину у шлюбі, надано право оспорити батьківство свого чоловіка, пред’явивши позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини. Така вимога матері за ч.2 цієї статті може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство.

Апеляційний суд встановив відсутність у справі відомостей щодо подання теперішнім чоловіком позивачки заяви про своє батьківство. А згідно зі змістом його апеляційної скарги своє батьківство щодо дитини він не визнає.

Позивачка звернулася до суду як з вимогою про визнання батьківства щодо дитини теперішнього чоловіка, так і з вимогою про оспорювання батьківства колишнього чоловіка.

Суд першої інстанції виключив з актового запису про народження дитини відомості про батька – колишнього чоловіка позивачки, який у справі є третьою особою, що не заявляє самостійних вимог. Проте фактично вона оспорює його батьківство щодо дитини.

Сторонами в цивільному процесі згідно з ч.1 ст.48 ЦПК України є позивач і відповідач.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб’єктами правовідносин, з приводу яких виник спір.

Отже, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, будь-яких матеріально-правових обов’язків, а також установлювати чи захищати їх права, тобто виносити рішення або ухвалу суду про права чи обов’язки цих третіх осіб.