Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг.

Відповідне положення міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.04.2020р. у справі №910/7968/19.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до господарського суду з позовом до ПАТ «Сбербанк» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 256 405,43 грн., у т.ч. 232 476,00 грн. основного боргу, 17 947,15 грн. інфляційних втрат та 5 982,28 грн. 3% річних.

Позовні вимоги були обґрунтовано тим, що ПАТ «Сбербанк» як власник нерухомості в житловому комплексі не здійснює оплату за надані позивачем послуги з утримання будинку та прибудинкової території, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково, апеляційний суд залишив це рішення без змін. Відповідач подав касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду:

За наслідками розгляду касаційної скарги відповідача Верховний Суд вирішив касаційну скаргу задовольнити частково, рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Таке рішення суду касаційної інстанції було обґрунтовано наступним:

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у 2017 році АТ «Сбербанк» набуло у власність приміщення (а саме квартири та підвали) та офісне приміщення. Позивач є управителем будинку, який надає у т.ч. послуги з утримання будинку та прибудинкової території. Договорів на надання комунальних послуг між позивачем і відповідачем підписано не було.

Оскільки факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг у період з січня по грудень 2018 року. При цьому позивачем повинно бути доведено за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів факт надання послуг, їх обсяг, вартість, а також настання у відповідача строку виконання грошового зобов'язання з оплати таких послуг.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача 150 972,66 грн. заборгованості за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території, із оскаржуваних судових рішень не вбачається, на підставі яких саме доказів судами встановлено факт надання послуг позивачем у спірний період, перелік наданих послуг та споживання таких послуг відповідачем. При цьому суди не з’ясовували правових підстав для здійснення відповідачем оплати за надання житлово-комунальних послуг. Також судами не встановлювалися фактичне направлення позивачем на адресу відповідача рахунків для оплати послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з метою проведення відповідних оплат спожитих послуг.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.73, 74, 76, 77, 86, 236-238, 282 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Водночас, із оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами встановлювалися обставини, які є підставою для оплати відповідачем наданих послуг з утримання будинку та прибудинкової території.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму боргу з оплати житлово-комунальних послуг, судами попередніх інстанцій не встановлено, з якого моменту боржник у спірних правовідносинах вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати цих послуг, що відповідно, визначає право кредитора вимагати стягнення сум 3% річних та інфляційних витрат в порядку ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, враховуючи відсутність між сторонами договірних правовідносин.