Вироком районного суду особу засуджено за ч. 2 ст. 28, 236 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю із застосуванням ст. 69 КК України.

Вирок суду оскаржила адвокат в інтересах громадської організації та її членів. Адвокат зазначала, що громадська організація та її члени є потерпілими особами та цивільними позивачами в кримінальному провадженні.

Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу. Апеляційний суд зазначив, що кримінальне провадження не містить відомостей щодо завдання матеріальної шкоди громадській організації та розмір завданої шкоди,не наведено доказів щодо заподіяння вказаної шкоди і в апеляційній скарзі. В матеріалах кримінального провадження цивільні позови, в яких би зазначався вид та розмір заподіяної шкоди, відсутні та до обвинувального акту не долучались, не приєднані вони і до апеляційної скарги захисника. А ухвала слідчого судді щодо зобов`язання розглянути заяву громадської організації відповідно до ст. 55 КПК України не дає підстав та не передбачає визнання громадської організації потерпілою у кримінальному провадженні.

Касаційний кримінальний суд не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги адвоката. Суд касаційної інстанції зазначив, що аналіз правових норм пп. 7, 8 ч. 1 ст. 393 КПК України у системному тлумаченні з ст. 24 КПК України, з врахуванням принципу верховенства права, складовою якого є доступ до правосуддя, дає підстави для висновку, що особи, щодо яких суд вирішив питання про їх права чи законні інтереси, мають право на апеляційний перегляд, набувши процесуального статусу потерпілого в рамках кримінального провадження, а не поза ним, та довівши наявність у них правового зв‘язку з судовим рішенням. Особа набуває передбачені законом права учасника процесу лише тоді, коли про це буде прийнято відповідне процесуальне рішення.

Згідно з обвинувальним актом, за результатами розгляду якого ухвалено вирок, потерпілі у кримінальному провадженні відсутні. Цивільні позови зазначеними особами на стадії досудового розслідування та суду не заявлялись.

За матеріалами кримінального провадження встановлено заподіяння збитків у розмірі 19 620 116,88 грн державі. А визнання осіб потерпілими та цивільними позивачами поза межами досудового розслідування та висунутого обвинувачення суперечить п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якого кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Касаційний кримінальний суд зазначив, що доводи адвоката щодо того, що статус потерпілих і цивільних позивачів доведено ухвалою слідчого судді щодо скасування постанов слідчого у кримінальному провадженні про відмову у визнанні потерпілими осіб, інтереси яких він представляє, не можуть впливати на зміст спірних правовідносин, виходячи з обставин даного кримінального провадження.

Ч. 1 ст. 61 КПК України визначено, що цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або матеріальної шкоди, та яка в порядку, встановленому цим Кодексом, пред’явила позов.

Суд касаційної інстанції зауважив, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що станом на дату ухвалення рішення судом апеляційної інстанції у матеріалах кримінального провадження відсутні цивільні позови та вони до обвинувального акту не долучались. Наведені обставини свідчать про те, що висновок апеляційного суду щодо відсутності підстав для визнання осіб, зазначених у апеляційній скарзі потерпілими та цивільними позивачами у даному кримінальному провадженні, є обґрунтованим (постанова від 27.11.2019 р. у справі № 755/4448/19).