Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення аліментів та зазначав, що йому 87 років, він є одиноким та отримує пенсію за віком, розмір якої не забезпечує необхідного мінімуму для проживання, враховуючи витрати на оплату комунальних послуг, ліків та продуктів харчування, а відповідач, який є його сином та проживає у Франції, є визнаним композитором та має високий рівень доходу, має можливість надавати йому матеріальну допомогу, однак такої допомоги не надає.

Суд першої інстанції позов задовольнив та стягнув аліменти у розмірі 2000,00 грн. щомісячно довічно, починаючи з дня звернення до суду із позовом. Суд першої інстанції зазначив, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію, що є єдиним його доходом, розмір якої не забезпечує його потреб на харчування і лікування, а тому має необхідність у матеріальній допомозі, яку відповідач, який є його сином, не надає, хоча є працездатним, офіційно працевлаштований і має можливість сплачувати аліменти на утримання батька.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову відмовив.

Апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем у порушення вимог ст.12, 81 ЦПК України не надано суду доказів на підтвердження того, що він потребує матеріальної допомоги. А сам факт непрацездатності позивача не зумовлює виникнення у відповідача обов’язку надання йому утримання, оскільки стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню допомогу.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.11.2020р. у справі №757/52096/18 було скасовано постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції було залишено в силі.

Суд касаційної інстанції нагадав, що обов’язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів:

1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв’язків (зокрема, усиновлення);

2) непрацездатність матері, батька;

3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі.

Зобов’язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов’язок повнолітніх дітей не пов’язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05.09.2019р. у справі №212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19.

Тому при встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі.

Верховний Суд зауважив, що отримання матір’ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Суд касаційної інстанції вказав, що суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач є особою похилого віку, 1930 року народження, є непрацездатним, власного житла не має, має лише єдиний дохід – пенсію у розмірі 2 393,07грн., яка виходячи з його стану здоров’я, умов проживання, не може задовольнити його життєві потреби, а тому має необхідність у матеріальній допомозі, яку відповідач, який є сином позивача, та який є особою молодого віку, працездатним, отримує дохід та має можливість сплачувати аліменти на утримання батька. А відповідачем не було надано доказів того, що у нього немає можливості надавати допомогу та судом не встановлено підстав, передбачених положеннями ст.204 СК України, для звільнення відповідача від обов’язку утримувати непрацездатного батька.

Крім того, Верховний Суд визнав помилковим посилання апеляційного суду на те, що позивач зареєстрований у одній квартирі, однак проживає за іншою адресою – у іншій квартирі, оскільки це не може бути підставою для відмови у задоволенні його позову про стягнення аліментів. Ця обставина не свідчить про рівень матеріального забезпечення позивача, так як наявність зареєстрованого місця проживання вказує лише на наявність у особи права користування цим майном.