Прокурор оскаржив до Верховного Суду судові рішення щодо виправданого, якого обвинувачували в ухиленні від сплати аліментів на утримання дитини (ч.1 ст.164 КК України), у зв’язку з недоведеністю наявності в його діях складу кримінального правопорушення. Розглянувши касаційну скаргу прокурора, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду (постанова від 26.05.2020р. у справі № 313/1391/17) залишив її без задоволення з огляду на наступне.

Згідно з диспозицією ч.1 ст.164 КК України кримінальна відповідальність передбачена за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, які перебувають на їх утриманні.

Об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують захист майнових інтересів і прав неповнолітніх або непрацездатних дітей, які потребують допомоги, право неповнолітніх та непрацездатних дітей на повноцінне життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток.

Потерпілими від цього злочину можуть бути діти, на утримання яких за рішенням суду їхні батько чи мати мають сплачувати аліменти, а також неповнолітні чи непрацездатні діти, що перебувають на утриманні батьків. Неповнолітніми дітьми визнаються особи віком до 18 років, якщо згідно із законом вони не набувають прав повнолітніх раніше. Непрацездатними є повнолітні діти, які в силу фізичних чи психічних вад позбавлені можливості постійно чи тимчасово працювати.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, встановивши, що особа обвинувачується у злісному ухиленні від сплати аліментів, передбачених рішенням місцевого суду на утримання його повнолітньої дочки, котра є працездатною та продовжує навчання, звернув увагу на наступне:

Законодавець чітко розмежував поняття «дитина» (як особа, що не досягла 18-річного віку) та «син/дочка» (стосовно повнолітніх осіб).

Суд дійшов обґрунтованого висновку, що в цьому кримінальному провадженні відсутній безпосередній об’єкт злочину, передбачений ч.1 ст.164 КК України, а саме суспільні відносини, що забезпечують захист майнових інтересів і прав неповнолітніх або непрацездатних дітей, які потребують допомоги, а тому немає і складу цього злочину.

Такі висновки суду першої інстанції не суперечать законам України та нормам міжнародного права, про що зазначав прокурор у касаційній скарзі. Адже суд першої інстанції дослідив та проаналізував норми права, які зобов’язують батьків утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, котрі потребують матеріальної допомоги (положення ч.2 ст.51 Конституції України, Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989р., Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25.01.1996р., Закону України «Про охорону дитинства», СК України та ін.).

На підставі аналізу зазначених правових норм суд дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до чинного законодавства потерпілими від злочину за ч.1 ст.164 КК України не можуть бути повнолітні дочка, син, які продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги та на утримання яких за рішенням суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти.