Позивач просила суд встановити факт її постійного проживання зі своїми батьками з 01.06.2004 р. до дня їх смерті, вказуючи на те, що вона тривалий час постійно проживала разом з батьками до їх смерті, доглядала їх та матеріально підтримувала, сплачувала кошти на утримання будинку, тому прийняла спадщину шляхом вступу в спадкові права та обов’язки. З 1998 р. за адресою їх проживання зареєстрований, але не проживає відповідач. Оскільки право власності на будинок не було зареєстровано, то позивач не подавала до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги та встановив факт постійного проживання особи разом зі своїми батьками. Суд виходив з того, що позивач належить до першої черги спадкоємців за законом після смерті батьків, проживала разом із спадкодавцями на час відкриття спадщини. Ці обставини підтверджено показаннями свідків та дослідженими судом письмовими доказами, тому права позивача на спадкове майно підлягають поновленню.

Апеляційний суд вирішив у задоволенні позову відмовити. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач разом із сім’єю, яка складається із семи дітей, постійно (понад 30 років) проживає і веде домашнє господарство за іншою адресою, тобто не проживала постійно разом із спадкодавцями на час відкриття спадщини. Характер відносин позивача зі своїми батьками зводився до періодичних відвідувань з метою їх догляду та матеріальної підтримки. Крім того, рішенням апеляційного суду в іншій справі було встановлено, що вона не проживала у спадковому будинку. Доводи позивача про те, що вона прийняла спадщину шляхом фактичного вступу у спадкові права та обов’язки, правового значення для суті спірних правовідносин не мають, оскільки предметом доказування є передбачений ч. 3 ст. 1268 ЦК України факт постійного проживання із спадкодавцями на час відкриття спадщини.

Касаційний цивільний суд погодився з висновком апеляційного суду.

Так, Верховний Суд зазначив, що згідно з ч. 1-3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 29 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Верховний Суд зауважив, що місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.12.2019 р. у справі № 303/1816/17).